ДЕСЯТЬ СОВЕТОВ КЛАССНОМУ РУКОВОДИТЕЛЮ

( Из «100 советов учителю» В. А. Сухомлинского)
Помните:
• мы имеем дело с самым сложным, бесценным, самым дорогим, что есть в жизни, - с человеком. Миссия школы бороться за человека.
• объект нашего труда - тончайшие сферы духовной жизни личности, которая формируется - разум, чувства, воля, убежденность, самосознание;
• воспитывать человека - это прежде всего знать ее душу, видеть и ощущать ее индивидуальный мир. Подлинное воспитание - это самовоспитание;
• нет у ребенка ничего такого, что требовало бы от педагога жестокости. Не давайте прорасти в своей душе росткам неверия в человека, подозрительности;
• нет каких-либо единых для всех школьников предпосылок успехов в учебе. И само понятие успехи в учебе - вещь относительная: для одного высокий уровень, для другого и средний уровень - большое достижение;
• успех в учебе - это тропа, ведущая к тому уголку детского сердца, в котором горит огонек желания быть хорошим. Берегите эту тропу и этот огонек;
• слово - могучий борец за человеческую душу. Создавайте интеллектуальный фон для запоминания, заучивания, сохранение в памяти программного материала. Ребенок становится равнодушным, невосприимчивым к слову, если слово не живет в ее душе как средство творчества, если он только заучивает чужие мысли, и не создает своих и не выражает их словами. Бойтесь равнодушия, бойтесь потухшего взгляда ребенка! Научите его активно, страстно относиться к слову;
• побудите учащихся к чтению - важнейшего спасательного средства для успешного обучения. Никакое увлечение не принесет пользы, если оно не затрагивает мысли, души, сердца. Первое увлечение - это должно быть увлечение книгой;
• доброжелательность, разумная доброта - вот что должно быть атмосферой жизнь детского коллектива, главным тонусом взаимоотношений педагога и детей. Если вы научили своего воспитанника чувствовать человека сердцем, ваша доброжелательность способна творить чудеса;
• умение владеть собой, держать себя в руках - одно из наиболее необходимых умений, от которого зависят и успех деятельности педагога, и его здоровье.

ОТДАВАЙ СЕРДЦЕ ДЕТЯМ (по В.А. Сухомлинскому)
1. Гуманистическое начало в воспитании есть важнейший элемент педагогической культуры учителя.
2. Что значит «хороший учитель»? Это прежде всего человек, который любит детей, находит радость в общении с ними, верит в то, что каждый ребёнок может стать хорошим человеком, умеет дружить с детьми, принимает близко к сердцу детские радости и горести, знает душу ребёнка, никогда не забывает, что и сам был ребёнком.
3. Воспитание — это постоянное духовное общение учителя и ученика. Надо встречаться с учеником, как с другом, единомышленником, переживать вместе с ним радость побед и горечь утрат.
4. Каждый ребёнок — это совершенно особый, уникальный мир — ЛИЧНОСТЬ.
5. Без самоуважения нет нравственной чистоты и духовного богатства личности. Но чтобы воспитать в развивающемся человеке самоуважение, воспитатель сам должен глубоко уважать человеческую личность в своём питомце.
6. Задача воспитателя — заметить в каждом учащемся всё наилучшее, развивать его, не ограничивая это наилучшее рамками школьных программ, поощряя самостоятельную работу и творчество.
7. Школа должна возвращать детство тем, кто в семье лишён его.
8. Правильный путь воспитания не в том, чтобы исправлять ошибки ребёнка, а в том, чтобы не допускать их, предупреждая необходимость перевоспитания.
9. Быть воспитателем — значит быть человековедом, значит видеть, как ребёнок познаёт добро и зло, облагораживать его сердце и закалять волю, воспитывать у него доброту, чувство красоты, человечность.
10. Гуманность — это не ровный, сдержанный тон и тем более не подкреплённый умилением либерализм. Подлинный воспитатель — всегда человек широкого эмоционального диапазона: он глубоко переживает и радость, и огорчение, и тревогу, и возмущение. Если дети чувствуют в этих человеческих страстях учителя правдивость и искренность — это и есть настоящие доброта и гуманность.
11. Забота о человеке — это важнейший труд воспитателя. От здоровья, жизнерадостности, бодрости детей зависят их духовная жизнь, мировоззрение, умственное развитие, прочность знаний, вера в свои силы.
12. Учение должно быть трудным, каждая работа должна представлять собой продвижение вперёд. При этом каждый шаг к знаниям должен быть не усталой ходьбой обессиленного путника, а гордым взлётом птицы, для чего нужно обеспечить ребёнку эмоциональный подъём, веру в свои силы, товарищескую поддержку.
13. Урок — это совместный труд детей и педагога, успех этого труда определяется в первую очередь теми взаимоотношениями, которые складываются между преподавателями и учащимися.
14. Все наши замыслы превращаются в прах, если нет у ученика желания учиться. Учение может стать для детей интересным, увлекательным делом, если оно озаряется ярким светом мысли, чувств, творчества, красоты, игры.
15. Беречь в детях огонёк пытливости, любознательности, жажду знаний.
16. Дать детям радость труда, радость успеха в учении, пробудить в их сердцах чувство гордости, собственного достоинства.
17. Прежде чем давать знания, нужно научить ребёнка воспринимать, наблюдать, думать.
18. Оценка должна нести жизнерадостность, оптимизм, вознаграждать трудолюбие, а не быть кнутом, которым учитель погоняет ученика. Но нельзя и допускать, чтобы оценка баловала ученика.
19. Искусство воспитания состоит в мудром сочетании строгости и доброты: ученик должен почувствовать в порицании педагога не только справедливую строгость, но и человеческую заботу о себе.
20. Духовное развитие ребёнка должно включать чтение, изобразительное искусство, музыку, создающие благоприятный фон личностного общения взрослых и детей.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВЕДЕЙ ВОСПИТАТЕЛЯ (по Ш.А. Амонашвили)
1. В гуманистическом обществе воспитание может быть только гуманистическим. Главный принцип такого воспитания — расположить ребёнка к воспитательному процессу, сделать его нашим добровольным помощником в своём же воспитании.
2. Общение — суть жизни людей. Главный метод гуманистического воспитания — доставить ребёнку радость общения с нами: радость совместного познания, совместного труда, игры, отдыха.
3. Обычная повседневная жизнь и характер взаимоотношений взрослых — это среда, в которой формируется личность человека будущего. Поэтому очень важно, чтобы наша повседневная жизнь, наше общение друг с другом как можно больше соответствовали тому идеалу, который мы стремимся вселить в ребёнка.
4. Вера человека в людей, в собственные жизненные позиции — это первооснова для полнокровного общения между людьми и возвышения личности. Поэтому мы обязаны развивать и беречь в ребёнке веру в нас, в своих воспитателей, веру в своих товарищей, веру в людей, веру в самого себя.
5. Современное цивилизованное общество — это общество социальной справедливости. Наш воспитательный процесс должен быть пронизан уважением к личности каждого ребёнка, должен формировать у него чувство заботы о товарищах, близких, о людях вообще.
6. Человек может проявлять и развивать в себе все свои способности и дарования и быть счастливым только в таком обществе, где он чувствует себя нужным и своим и где его искусственно не возвышают и не унижают. Так ребёнок должен себя чувствовать в обществе, в котором он живёт.
7. Ребёнок — импульсивное существо, ему трудно понять нас. Это мы, воспитатели, обязаны понимать ребёнка и строить наши воспитательные планы с учётом движений его души.
8. Воспитание — скрытый и длительный процесс, и поэтому мы должны проявлять проницательность, последовательность и терпение во всех конкретных случаях решения воспитательных задач.
9. Воспитателями должны руководить чуткость, отзывчивость, доброта души, любовь, нежность, непосредственность, постоянная готовность прийти на помощь, чувство сопереживания. Всё это должно сочетаться с требовательностью к самому себе и к ребёнку, с чувством ответственности перед подрастающим поколением, с заботой о будущем Родины.
10. Необходимо решительно отказаться от противоречащих гуманистическому воспитанию и подавляющих личность ребёнка авторитарности, категоричности и таких форм их проявления, как крик, брань, ущемление самолюбия, насмешка, грубость, угроза, принуждение.

ПАМЯТКА ПЕДАГОГУ (по Ш. А. Амонашвили)
• Будь осторожен!
• Не ошибись!
• Не вреди!
• Будь надеждой для школьника!
• Дари себя детям.
• Знай, к чему стремишься!
• Постоянно ищи в ребёнке богатство его души!
• Будь терпелив в ожидании чуда и будь готов для встречи с ним в ребёнке!
• Будь солнцем, излучающим человеческое тепло, будь благодатной почвой для развития человеческих чувств и сей знания не только в памяти и сознании твоих учеников, но в первую очередь в их душах и сердцах.
• Только духовная общность — и ничего, что может расколоть эту общность;
• только взаимность сотворчества, сотрудничества — и ничего, что может посеять в ней недоверие;
• только любовь, проявленная в тончайших формах педагогического мастерства, и ничего, что может отравить её;
• только уважение и утверждение личностного достоинства — и ничего, что может ущемить радость взросления в ребёнке;
• только оптимизм и глубокое понимание ребёнка — вот чем облагораживается наше воспитательное поле, на котором выращиваем мы будущее человечества, куём судьбы и счастье людей.

ЗАПОВЕДИ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО КОЛЛЕКТИВА ШКОЛЫ
(по В. А. Караковскому)
1. Школа — твой родной дом. Дорожи крышей дома своего, даже если она протекает.
2. Пусть в нашем доме кричат только от радости, а морщины будут следами улыбок. Да здравствует солнце! Да скроется тьма!
3.Не красна изба углами, а красна пирогами. Но во всяком пироге главное — начинка. Пирожки с дурной начинкой или пирожки ни с чем — это обман и халтура.
4. Говори что знаешь, делай что умеешь. При этом помни, что знать и уметь
больше — никому не вредно.
5. Школьное дело — это и наука, и искусство, и художественная самодеятельность. Сегодня даже в самодеятельности превыше всего ценится профессионализм.
6. Не чувствуешь любви к детям — сиди смирно. Право голоса у нас имеет только настоящий друг детей.
7. Помни, что администрация — друг человека. Копая, она ищет свежий живительный источник. Не плюй в колодец — пригодится...
Этим семи заповедям соответствуют семь добродетелей, которые должен воспитать в себе учитель: верность коллективу, добронравие, честное отношение к делу, высокий профессионализм, стремление к совершенству, любовь к детям, уважение к администрации.

ПЯТЬ ГЛАГОЛОВ ЛИЧНОСТНОГО ПОДХОДА (по Е.Н. Ильину)
 

Любить! Понимать! Принимать! Сострадать! Помогать!


«ПРОШУ СЧИТАТЬ МЕНЯ ЧЕЛОВЕКОМ» (по С.Л. Соловейчику)
Оригинальной формулировкой требований личностного подхода могут быть обращения к учителю от лица учащихся.
Учителя! Прошу считать меня человеком и
• верить в меня,
• надеяться на меня,
• понимать меня,
• любить меня,
• быть великодушным ко мне,
• не пользоваться мною в своих целях,
• не бояться за меня, как за маленького,
• терпеть меня.

ТЕМАТИЧНИХ ВИХОВНИХ ГОДИН

   

ТВІЙ ДЗВІНОК У МІЛІЦІЮ

1. У яких випадках слід звертатися до міліції

У різних ситуаціях життя може виникати потреба звернутись до міліції. Звертайтеся до міліції, якщо:

-   ви стали жертвою злочину;

-   ви стали свідком правопорушення, злочину;

-   сталася дорожньо-транспортна пригода;

-   необхідно вжити заходів щодо розшуку особи, яка зникла без­вісти;

-   ви стали свідком підготовки до злочину;

-   вам відомі зловмисники, яких розшукує міліція через засоби масової інформації;

-   вам необхідно отримати паспорт, зареєструватися за місцем проживання;

-   ви бажаєте отримати права водія чи зареєструвати транспортний засіб;

-   ви бажаєте бути власником зброї (мисливської чи газової);

-   ви бажаєте допомогти міліціонерові в охороні порядку на дільниці.

Приводом для звернення до міліції може бути ситуація, коли ви загубилися. Найбільш безпечно в такому випадку спілкуватися з працівниками міліції, а не з випадковими перехожими.

2. Як звертатися до міліції за телефоном

Доброго дня.

Моє ім'я.... , я учень (учениця)....

Я хотів (хотіла) би надати вам таку інформацію....

У разі потреби Прошу вашої допомоги в ...

Моя домашня адреса, телефон ...

Дякую.

        

ТВОЯ БЕЗПЕКА – У ТВОЇХ РУКАХ

1. Як убезпечитися від квартирних крадіжок

Майте міцні запори, зміцніть двері, вріжте дверні вічка; не лишайте відкритими кватирки, вікна, балконні двері, навіть улітку, особливо якщо ви мешкаєте на першому поверсі або ж у квартирах біля пожежних драбин чи прибудов; подбайте про те, щоб сходи та площадка біля дверей були освітлені, тоді злодій боятиметься, що його ймовірніше помі­тять.

Не зберігайте ключі від квартири разом із документами, не прикріплюйте до ключів брелоки з вашим ім'ям і адресою. Якщо ключі загублено, відразу слід змінити замки. Не кладіть ключі під килимок біля дверей та не зберігайте їх в автомашині; не надавайте незнайомцям детальної інформації щодо себе, наприклад, через оголошення.

Якщо ви тривалий час будете відсутні вдома, попередьте листо­ношу, щоб до вашої поштової скриньки не розкладали коре­спонденцію, або домовтеся про це із сусідами – адже повна поштова скринька свідчитиме про тривалу відсутність мешка­нців квартири.

Уважно відчиняйте двері, а також не приводьте випадкових або малознайомих людей додому. Не відчиняйте дверей незнайо­мим людям, з якими б проханнями вони не зверталися.

Якщо ви біля дверей квартири виявите щось підозріле: зламані
або відкриті двері, шум у квартирі, краще не заходити й нічого
не торкатися, а зателефонувати від сусідів до відділу міліції.
Не варто рватися в бій — здоров'я дорожче майна!

Якщо ви виявили сліди крадіжки, уже ввійшовши до квартири,
також нічого не торкайтеся — відразу дзвоніть у міліцію.

2. Неповнолітній сам удома

Ні в якому разі не відчиняйте дверей, ким би не був незнайомець: міліціонером, двоюрідним дядьком, маминою знайомою.

Голосно запитайте "Хто там", і якщо це невідома вам особа, теж голосно скажіть: "Батьки закрили мене" та відійдіть від дверей.

Не відчиняйте дверей відразу після дзвінка чи стуку, подивіться у вічко, тримайте двері на запобіжному ланцюжку.

Якщо зловмисники все ж таки опинилися у квартирі, не виявляйте хоробрості й не провокуйте їх. Якщо вони вимагатимуть гроші чи коштовності, ліпше показати їм місце, де батьки зберігають невеликі суми грошей, аніж стати жертвою фізичного насильства.

При першій нагоді зателефонуйте до міліції, кричіть, розбийте віконне скло, намагайтеся всіма засобами привернути до себе увагу сусідів та перехожих.

Майте записничок з робочими телефонам батьків, а також з телефонами сусідів, міліції (102), швидкої допомоги (103), пожежної охорони (101). Прикріпіть ці номери над телефонним апаратом.

3. Як захиститися від нападників

Увечері не ходіть поодинці. Якщо ви пізно повертаєтеся додо­му, попросіть знайомих, друзів супроводити вас; якщо ви йдете пішки у вечірню годину, попросіть дорослого, якому ви довіряєте, чи сильнішого за вас провести вас; якщо вам необхідно застосувати якісь доступні індивідуальні засоби захисту (наприклад, газовий балончик), тримайте його в руці або в зручній кишені.

Плануйте свій маршрут освітленими місцями, уникайте парків, скверів, подвір'я, підозрілих місць і галасливих компаній; прикрийте прикраси, цінні речі, а краще зніміть їх; не заходьте в під'їзд або в ліфт разом із незнайомцями, поче­кайте людей, що викликають довіру, наприклад, пару похило­го віку.

Нікуди не йдіть з незнайомцями, якими б привабливими не були їх запрошення – у кіно, у кафе, покататися на велосипе­дах, човнах, машинах, подивитися якусь тварину, навіть допо­могти людям.

Не вживайте алкоголь або наркотики! Помічено, що ті, хто їх вживає, дуже часто потрапляють у сумні­вну компанію і стають жертвами своїх же знайомих чи співуча­сниками злочинів.

Якщо ви почули на вулиці кроки за спиною або побачили підозрілу особу, яка йде назустріч вам – прискорте темп, пе­рейдіть декілька разів на іншій бік вулиці, поверніть.

Якщо хтось переслідує вас – не панікуйте: перейдіть на біг, прямуйте до будинків або людних, освітлених місць, кричіть: "Пожежа! Горимо!" На такі крики швидше виглянуть мешкан­ці. Можна навіть розбити скло або забігти в під'їзд і подзвони­ти в двері.

Завжди повідомляйте батькам, де ви перебуватимете та коли плануєте повернутися додому.

4. Наодинці зі зловмисником

Якщо хтось наздогнав вас, а допомогти нікому, то в цій ситуації тримайтеся спокійно. Пам'ятайте, що інстинкт збереження життя підкаже вам, як діяти.

Якщо нападник озброєний, намагайтеся не робити різких рухів. Можна схитрувати, наприклад, удати з себе зомлілого або поводитися дивно, як божевільний.

На вимогу віддати гаманця ліпше спокійно це зробити.

Намагайтесь уважно розглянути злочинця, а потім, за першої ж можливості, повідомте в міліцію про напад.

Нічого не торкайтеся, не змінюйте одяг, не мийтеся — це допоможе відшукати сліди злочинця.

Допомагайте одне одному. Багато осіб стали жертвою злочинів через страх або байдужість перехожих.

5. Як захиститися від сексуальних злочинів

Не сідайте в незнайоме авто, навіть щоб показати дорогу.

Не приймайте дарунків без дозволу батьків;

Дізнайтеся в дорослих (батьків, учителів, шкільного психолога чи працівника міліції в справах неповнолітніх), як за зовнішністю відрізнити тих людей, які мають злі намірі.

Поводьтеся гідно на вечірках та дискотеках, не провокуйте своєю поведінкою осіб протилежної статі.

Не усамітнюйтеся з особою протилежної статі, особливо старшою за вас.

Навіть при спробі зґвалтування слід повідомити про це міліцію, щоб потурбуватися про свою безпеку надалі.

Розповідайте батькам навіть про те, в чому соромно зізнатись – вони мудріші за вас, ви — їхні діти, і вони зможуть вам допомогти.

6. Якщо проти вас скоєно протиправні дії

Спробуйте заспокоїтися та пригадати подробиці; якомога швидше телефонуйте "102", повідомте про те, що ста­лося, подробиці, особисті прикмети особи, яка вчинила проти вас незаконні дії.

Подайте в районний відділ міліції повідомлення про факт нападу, побиття чи розбою в письмовій (заява) або усній формі (обов'язково складається протокол, який підписується вами); якщо в райвідділі відмовляться приймати заяву, не поспішайте сваритися, адже, можливо, на це є законні підстави — злочин­ні дії скоєно на території іншого відділу міліції або ж ви не досягли повноліття й подали заяву за відсутності батьків чи осіб, які їх заміняють, чи близьких родичів; у такому випадку попросіть поради, дізнайтеся адресу відділу, куди вам належить звернутися, а ще краще попросіть міліціо­нера зателефонувати своїм колегам. Звертайтеся до міліції й тоді, коли ви стали свідком протиправних дій.

        

Вина

Найнебезпечніші правопорушення – злочини – описані у Кримінальному кодексі України.

Злочин завдає істотної шкоди найбільш значущим цінностям, які важливі як для окремої людини, так і всього суспільства – життю, свободі, здоров'ю, власності тощо.

Щоб застосувати до людини – імовірного злочинця – покаран­ня, слід установити вину цієї людини, тобто з'ясувати, що спонукало її діяти саме так, як вона ставилася до того, що робила, що стало результатом її діяння.

Злочин може бути скоєний як навмисно, так і з необережності (наприклад, якщо на слизькій дорозі водій не загальмував завчасно й здійснив наїзд на пішохода). Якщо людина розуміє незаконність своїх дій та їх небезпечні наслідки, однак бажає чи свідомо допускає настання саме таких наслідків – це умисно скоєний злочин (наприклад, крадіжку не можна скоїти з необереж­ності).

А от якщо людина легковажно сподівалася уникнути небезпеч­них наслідків, або ж навіть і не передбачала їх, хоча й мала передба­чити – тоді говорять про скоєння злочину з необережності.

Якщо вина особи встановлена й доведена, то суд призначає по­карання, що передбачене Кримінальним кодексом саме за цей вид злочину.

        

Вік і кримінальна відповідальність

        За учинення правопорушень та злочинів підлітки несуть відповідальність згідно чинного законодавства. Незнання законів не звільняє від відповідальності.

         Адміністративна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років У разі вчинення підлітками віком до 16 років адміністративних правопорушень до відповідальності згідно чинного законодавства притягаються їх батьки.

Кримінальній відповідальності особа підлягає тільки після досяг­ненні певного віку. Вік кримінальної відповідальності в різних кра­їнах дуже різний. В Україні людина, яка вчинила злочин, підлягає покаранню, якщо вона до його вчинення досягла 16  років.

Проте якщо злочин, що скоєно, є тяжким (умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, судді, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, незаконне заволодіння транспортними за­собами, хуліганство), то відповідальність за нього неповнолітній несе вже з 14 років.

 

Які види покарання можуть бути застосовані до дітей

До підлітків застосовуються такі види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.

Якщо неповнолітній уперше вчинив злочин невеликої тяжкості і його виправлення можливе без застосування покарання, він може бути звільнений від кримінальної відповідальності. У таких випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного хара­ктеру:

-   застереження;

-   обмеження дозвілля;

-   передача неповнолітнього під нагляд батьків чи під нагляд педагогічного колективу;

-   відшкодування неповнолітнім, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, заподіяних майнових збитків;

-   направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення (на строк, що не перевищує трьох років).

Такі ж заходи застосовуються і до неповнолітнього, який вчинив злочин, у віці від 11 до 14 років. Коли дитина повторно, перебуваю­чи під наглядом батьків, скоїла злочин, особливо тяжкий, батьки можуть бути притягнуті навіть до кримінальної відповідальності за злісне невиконання своїх обов'язків з виховання дітей.

А от за скоєння злочинів дітьми до 11 років батьки можуть бути оштрафовані за невиконання обов'язків з виховання дітей

БЕЗОПАСНОСТЬ ЖИЗНИ ДЕТЕЙ (ВИДЕОРОЛИКИ)

http://www.spas-extreme.ru/el.php?PAGEN_2=1&SID=1351&param1=nopreview#nav_start